41.Загальна характеристика творчості ю.Федьковича.Національно-визвоньний пафос поеми «Лук’ян Кобилиця».
Юрій Федькович (Осип Домінік Гординський де Федькович; ім'я Юрій письменник прибрав у зрілому віці) народився 8 серпня 1834р. в с. Сторонець-Путилів (тепер смт Путила Чернівецької обл.). Батько його — спольщений шляхтич — займав на час народження сина та пізніше незначні урядові посади. Мати походила з сім'ї українського священника, проте в побуті дотримувалася селянських звичаїв — цю рису перейняв від неї й майбутній письменник.
У 1846 — 1848 рр. Федькович навчається у нижній реальній школі у чернівцях. Грунтовне і доповнене згодом знання мови, яке виніс федькович зі школи, стало передумовою його німецькомовної творчості, що розпочалась у роки заробітчанських мандрів юнака по північній молдавії та румунії.
Першими друкованими творами федьковича були німецька балада та романтичне оповідання
У німецькомовній творчості федькович розробляє переважно ті ж проблеми, розгортає ті ж мотиви, що й у творчості українською мовою; нерідко твір німецькою мовою є перекладом або переспівом його українського твору або навпаки. Поетичні писання федьковича німецькою мовою були високо оцінені нойбауером, здобули схвальні відгуки і. Франка.
З листопада 1852р. До лютого 1863р. Федькович перебуває на службі у цісарській армії. Представники молодої західноукраїнської інтелігенції заохотили офіцера австрійської армії почати писати також рідною мовою. Перші українські вірші федьковича були опубліковані в брошурі а. Кобилянського “slovo na slovo do redaktora “slova”” (1861) і захоплено сприйняті читачами. Брошура була спрямована проти “москвофільської” орієнтації
У львові була видана збірка “поезії іосифа федьковича”.
Збірка складається з двох розділів. У першому — “думи і співанки” — вміщено 48 ліричних віршів різної тематики. 10 творів із більш відчутним повіствувальним сюжетом виділені в розділ “балади і оповідання”, серед них своєрідний цикл — балади “добуш”, “юрій гінда”, “киртчалі”.
Фольклорні зацікавлення федькович проніс крізь усе життя, ставши великим знавцем, збирачем і популяризатором як поетичних (пісні, коломийки), так і прозових (казки, анекдоти, приповідки) творів. У рукописах письменника залишилась фольклорна збірка “найкращі співанки руського народу на буковині” (частина опублікована за радянського часу), серед записів якої в окремий розділ виділені “співанки федьковича” — самостійні твори поета на фольклорні мотиви. Фольклористична й етнографічна діяльність федьковича знайшла поцінування в тому, що письменника було обрано членом південно-західного відділу російського географічного товариства (1873).
Криваві сторінки історії. (чимало віршів федькович написав під впливом трагічних подій австрійсько-італійської війни. Це "під маджентов", "виправа в полі", "марш на італію", "товариші". У поемі"лук'ян кобилиця"автор показав під'яремне становище буковини під гнітом австро-угорщини, показав підготовку до збройної боротьби за соціальне й національне визволення.)
42.Художня специфіка «Народних оповідань» Марка Вовчка:характер оповідача, образ жінок-селянок, комплекс мотивів, специфіка оповідної манери.
Справжнє ім'я – Марія Олександрівна Вілінська.
У 1857му роців Петербурзі П. Куліш видав «Народні оповідання» – першу книгу Марка Вовчка. У 1859р. Марія тяжко захворіла і виїхала на лікування до Німеччини.
Спадщина Марка Вовчка налічує дві книги «Народних оповідань».Образ оповідача виступає в 1-й особі, що звужує коло світогляду картини твору.
Оповідання Марка Вовчка відбивають суспільство», розкривають трагедію нищення людини справедливістю, показують страждання народу, його боротьбу проти соціального і національного гніту, а також згубність для розвитку суспільства процвітання свавільних поміщиків. Отже, основним структурним принципом творів письменниці стає гостра суперечність між народно-гуманістичним ідеалом і нелюдяним характером суспільних відносин.
У багатьох своїх оповіданнях Марко Вовчок розкриває внутрішній світ простих селян, їх високі морально-етичні принципи за допомогою прийому «вживання» в особистість оповідача, яким найчастіше буває жінка. В жодному з українських реалістичних оповідань і повістей письменниця не заявляє про себе безпосередньо: авторські ремарки й ліричні відступи належать оповідачеві. Цей прийом забезпечує більшу різноманітність сприйняття і відображення життєвих явищ, створює враження щиросердної розповіді-сповіді, безпосередньо передає стан внутрішнього світу героя з народу.
У художній тканині прозових творів письменниці зростають естетичні функції пейзажу й портрета. Виробляються нові реалістичні й романтичні принципи в поетиці й стилістиці, хоча в ряді творів Марка Вовчка, помітні риси сентименталізму. У кращих зразках прозових жанрів мовна характеристика персонажів набуває чіткішої індивідуалізації.
У «Народних оповіданнях» відчувається єдність словесної й музичної образності. Марко Вовчок оперує порівняннями з живопису, звукові образи — «слово і голос» народної пісні викликають в її уяві зорові образи тощо. Іншими словами, предмет своєї творчості вона пізнає як явище естетично цілісне, в сукупності всіх його естетичних якостей. Елементи синкретизму в художньому методі письменниці беруть початок у народній пісні, думі й казці, через призму яких Марко Вовчок дивилася на дійсність.
Марко Вовчок у своїх оповіданнях нещадно викривала антигуманні основи кріпосницької системи, пояснюючи причини страждання трудової людини не просто лиходійством з боку панів, а суспільними умовами, тиском соціального устрою Письменниця через показ окремих вад суспільного буття приходить до широких соціальних узагальнень, показуючи трагедію поневолених селян як «громадське лихо».
Творчість Марка Вовчка присвячена долі покріпачених селян. Все почуте, побачене серед учасників трагічних подій кріпосницької дійсності письменниця передала в збірці творів «Народні оповідання». Сама назва збірки вказує на тематику, спрямованість творів.
У «Народних оповіданнях» Марко Вовчок виступила натхненним співцем долі жінок-кріпачок. Тільки жінка могла так співчутливо, відверто описати становище покріпачених селянок у тогочасному суспільстві.