Чудотворний образ Богородиці

Як люди перед іконою зцілюються, отримують відповіді на виснажливі запитання? Як зображення Богородиці може спинити ворога і зберегти життя тисяч вірних? Логічно це неможливо пояснити. Але ж так трапляється — з тими, хто вірить.

Найбільше чудотворних ікон, мабуть, в Україні. Майже на всіх зображена Богородиця. Серед них є вельми стародавні, ще з XII століття. Є відомі на весь світ, як Києво–Печерська чи Почаївська. Деякі з києво–руських образів Богоматері нині за межами України, як Вишгородська (тепер зветься Володимирська, у Москві) або Белзька (Ченстоховська, найшанованіша у Польщі). Утім вважається, що й копії таких зображень, навіть надруковані в газеті, є чудотворними.

«Оранта» — мозаїчна ікона Божої Матері в київському Свято–Софійському соборі. Це одна з найбільших святинь нашого народу. Цей образ називають «Нерушима стіна», бо вірні завжди можуть духовно зіпертися на силу, яку він представляє. «Оранта» перекладається з латини як «молитва». Цього року минає 970 літ з того часу, як великий київський князь Ярослав Мудрий збудував Софійський собор і віддав під опіку Богородиці увесь свій народ і країну.

За переказом, у 1073 році преподобні Антоній і Феодосій задумали збудувати на Київських горах церкву Успіння Богородиці. І тут до них несподівано прибули чотири майстри з Константинополя. Їм, мовляв, явилася Богородиця з двома старцями (їх майстри впізнали в Антонії й Феодосії), а над ними на хмарах покоївся ніби макет храму, який слід збудувати в Києві. Богородиця вручила їм ікону Успіння, яку вони передали київському монастирю. Вона стала храмовою в Успенському соборі Києво–Печерської лаври. Зо­браження Печерської Богоматері є на багатьох гравюрах XVII століття, з яких іконописці малювали образи. На той час оригінал, можливо, вже не існував. Адже храми й ікони не раз нищили під час набігів половці, монголо–татари або московити. Утім копія цього образу також виявилася чудотворною. За часів Петра Могили, коли Київ, піднявшись з руїн, знову став європейським духовним центром, в Успенському соборі запровадили щотижневе вша­нування образу Богородиці Печерської. У 1941 році ікона зникла. Невідомо, чи вона згоріла в руїнах Успенського собору, під який радянське командування при відступі підклало вибухівку, чи її вивезли до Німеччини нацисти. Однак залишилися копії зображення.

Ікону Божої Матері «Зглянься на покору», що в київському Введенському монастирі, за переказами, намалювала княгиня, яка прийняла чернечий сан під іменем Марія. Малюючи образ, черниця нічого не їла, окрім святого причастя, і постійно благала Господа, щоб кожен, хто молитиметься перед цією іконою, утішився і визволився від скорбот. Ікона довгий час зберігалася в одного священика. Коли радянська влада його арештувала, образ потрапив до послушниці Феофанії у Введенський монастир. Коли у 1961 році влада закрила цю обитель, матушка Феофанія перейшла з іконою до Покровського монастиря. Там сталося перше диво. Дорослі залишили в келії глухоніму дівчинку. А коли повернулися — дитина говорила і чула. Вона казала, показуючи на ікону: «Тьотя на мене дмухнула». Невдовзі ікону передали до Введенського монастиря. З часом образ ніби потемнів і його вирішили почистити. Коли зняли скло — дух захопило з подиву. Ікона була чиста й барвиста, а на склі у вигляді негатива відбилося зображення Богородиці. Причому не на поверхні скла, а в товщі. Нині у храмі виставлена й чудотворна ікона, і скло з відбитком.

Коли в 1240 році хан Батий напав з військом на Київ, багато ченців утекли з Києво–Печерського монастиря на захід України — Волинь і Галичину. Дехто з них поселився на Почаївській горі, яку назвали, можливо, на честь ріки «Почайна», над якою розміщувався їхній київський монастир. За переказом, у 1659 році митрополит Неофіт, який приїхав на українські терени з Константинополя збирати пожертви на церкву, завітав і в Почаїв. Найщедрішими виявилися дарунки пані Анни Гойської, і митрополит подарував їй ікону, намальовану на кипарисовій дошці. Той образ світився в її домівці дивним сяйвом, а сліпий брат Анни, молячись перед нею, прозрів. Після цього Анна віддала чудотворний образ до Успенської церкви Почаївського монастиря.

У 1675 році на Почаїв напали турки й татари і три дні тримали в облозі монастир, у якому зібралися також мешканці довколишніх сіл. Усі щиро молилися. А в час «остаточного» наступу заспівали акафіст до Пресвятої Богородиці. І тут розверзлося небо і з’явилася Діва Марія у сяйві, в оточенні ангелів, вбраних як воїни. Богоматір розпростерла над монастирем свій омофор. Турки почали стріляти з луків у видіння. Але стріли чудесним чином верталися до них же. Вороже військо втекло, та ще й присяглося щороку платити на монастир данину. Про це співається у старовинному лірницькому псалмі про Почаївську Матір Божу — «Ой зійшла зоря вечоровая». У пам’ять про диво при монастирі збудували церковцю на честь Богородиці Переможниці.

За легендою, київський чернець, тікаючи від орди, дійшов аж до Поділля. Якогось ранку він, зранений і змучений довгою дорогою, умився у річці Стрипі, обмив рани і гаряче молився до Небесної Матері. Упевнившись у її заступництві і втішившись, він заснув. Прокинувшись, помітив дивне сяйво. Підійшовши ближче, побачив ікону Пречистої над джерелом. На тому місці чернець збудував каплицю, у якій зберігалася чудесна ікона. Невдовзі неподалік постало село Зарваниця. У 1742 році тодішній митрополит Атаназій Шептицький склав молитву до Матері Божої в Зарваницькій іконі: «. недужі за Твоїм посередництвом видужують, горем прибиті зазнають полегшення, всі, що Тебе в молитвах почитають і Твого Покрова шукають, отримують від Тебе благодаті. ». У радянські часи джерело засипали, а ікону заховали селяни. Нині чудотворна ікона зберігається в кам’яній церкві, над джерелом збудували нову капличку. Марійський паломницький центр у Зарваниці, що на Тернопільщині, — найбільший і найвідоміший в Україні. Щоліта на національній прощі тут бувають сотні тисяч прочан. У червні 2001–го з образом Зарваницької Матері Божої українці зустрічали в Києві Папу Івана Павла ІІ.

Ця чудотворна ікона Божої Матері була явлена священику Покровського храму в Охтирці, що на Сумщині, у 1739 році. Тоді настоятель Покровського храму Василь Данилів косив траву новою косою і несподівано побачив на землі сяючу ікону. Він переніс образ у дім. Минуло три роки, і якось священик, увійшовши до оселі, узрів дивне світло від ікони. Чудо час від часу повторювалося, а якось отцю приснилася Богородиця і попросила омити ікону від пилу і тією водою зцілювати людей. Так оздоровилася його дочка, а потім багато інших людей. Тим часом церква розпочала слідство, аби упевнитись, що свідчення про зцілення правдиві. Після восьми років досліджень і перевірок Охтирський образ Богородиці визнали чудотворним. У 1903 році ікону перевезли до Петербурга на реставрацію, і там хтось її викрав. В Охтирку вона повернулася аж у 1990–му, зі Сполучених Штатів Америки.

Образ Богоматері Іллін­ського монастиря, що в Чернігові, намалював у 1658 році монах Геннадій. Через чотири роки чернігівці спостерігали диво: упродовж восьми днів ікона плакала. Невдовзі на місто напали татари. Ченці сховалися в Антонієвій печері, молячись Небесній За­ступниці. Опівночі орда увіццрвалася до монастиря, пограбувала церкву. А чудотворну ікону, прикрашену коштовностями, не зачепила. І до печери теж не змогла пробратися. Відтоді, як свідчать сучасники, чернігівці приходили до Іллінської Богородиці по благословення у справах, доручали рідних її заступництву. Коли в 1962 році, під час «хрущовської» атеїстичної кампанії, Троїцько–Іллінський монастир закрили, образ переховувала черниця Агнія. У 1992–му вона передала ікону до чернігівського Єлецького монастиря.